Інтерв’ю з К.О.? О.К.!

Приміщення ДК “Компанійця”, перший поверх, підсобка за сценою диско-клюба “Олімпія”, двадцять перше квітня, 22:30.

У мене зустріч з гуртом “Кожаный Олень“. Вони приїхали о шостій і мають залишити Кіровоград завтра вранці, наступне місто в турі – Київ.

Пошарпані стіни підсобки, розбите дзеркало, брудні умивальники та єдине джерело світла – одинока лампа, що висить на голому проводі посеред брудної стелі: усе це нагадує хлопцям, що вони в Кіровограді. К.О. дали дуже сильний концерт, і не дивлячись на те, що прийшло не більше тридцяти любителів ска-панку…

Басист гурту Юра сидячі на стільці переодягає концертні конвера на більш зручні кросівки і мимохідь розповідає мені про його сольні плани:

- Ты только представь: я выкручиваю ручку баса и тыщ, тыщ, тыщ… Двадцать киловатт звука, двадцать тысяч тел на танцполе! Нееет, это не люди, это – обдолбленные звери и все только кричат: “Диджей Сан, диджей Сан!”. Вот это жизнь! Не то что тут – собралось двадцать человек побеситься под сценой.

Ось у підсобку входять інші члени гурту, усі крім ударника Льохі. У нього сьогодні поганий настрій, не знаю чому але він був дуже втомлений і засмучений, ще коли гурт тільки приїхав. Хлопці швидко окупують маленьке приміщення, усі сідають куди тільки можна: на брудні умивальники, підлогу та порожні стільці. Трубач та головний автор текстів Паша ігноруючи наліпки із написами “палити заборонено” дістає сігу і починає шмалити.

- Ну что, поехали? – Питаю російською.

- Погнали, – відповідає басист гурту. – И какой там первый вопрос?

- Начнем с тех, что вы не раз слышали, но которые очень необходимы неопытному читателю, ок? – Усі чотири музиканти кивають головами. – Что повлияло на создание группы “Кожаный Олень“?

- Алкоголь и эрекция повлияла. У всех по-разному, понимаешь? – Киваю головою. – Каждый член группы – индивидуум, мы пришли к этому по-разному.

- Ну, а правда, что вы встретились в одной больнице от пищевого отравления кумысом?

- Конечно! – Бас-гітарист робить обличчя нібито я запитав, щось образливе.

- Айраном скорее… – Це вже Женя, соло гітарист.

- Что вдохновляет на создание песен? – Я питаю і тихо сідаю на звільнене вокалістом місце (його у групі називають Зам), тут голосно не можна, мій старенький диктофон цього не витримає.

- Меня девушки! – Обличчя Юри розпливається у посмішці.

- Кумыс, в мелких дозах. – Підказує Євгеній.

- Кокс, – після цих слів Юра корчить з себе вгашеного, а потім кривляючись продовжує. – И хфєн!

Переходжу до більш актуальних тем:

- Новый альбом “триста баксов и дорога” как долго писался, как долго материал собирали?

- Сели, записали и поехали! – Не зрозуміло чого Женя починає сміятися, але швидко замовкає бачучи, що його ніхто не підтримує.

- Десять лет материал собирали – по крупицам. Нам все затыкали рты, но панк-рок жив! – Зробивши сповнену гордості гримасу басист підіймає до гори праву року із виставленими вказівним пальцем та мізинцем, а тим часом Паша шукає куди ж встромити докурену сигарету. Щоб довго не думати – кидає її до умивальнику і робить вигляд, типу “я вєсь ва мніманіі”.

Соло-гітарист Женя вирішує реабілітуватись і викладає всю правду про збирання інформації для альбому:

- Воровали у местных групп: “Собачье сердце”, “Фаербол”.

Продовжую тему альбому і переходжу до конкретної пісні. Хлопці уважно слухають, сподіваюсь, що вони зацікавлені у вдалій бесіді.

- Судя по тексту песни “La Mineto Manifesto” вы были в Польше. Что можете вспомнить помимо того, что там “елозят вэри гуд”?

Музиканти починають лукаво посміхатися, одразу видно, що є чого згадати. Слово тримає лідер та вокаліст гурту, якого ми вже згадували – Зам. Його неголене обличчя затворника посміхається на всі 32 зуби:

- Коки, яйки, млечко! Пармезан запомнился…

Коротко, але є підозри, що нам доведеться послухати ще дуже багато цікавого. Тим часом двері підсобки відчиняються. Боже, як добре! Трохи свіжого повітря мені не завадить. Це увійшов ударник Олексій: мовчки залишив коробку із фірмовим залізом для своєї установки і мовчки вийшов. Трубач Паша продовжує бесіду:

- Краков понравился. Замок в Кракове понравился, я смотрел новости: там Леха Качинского хоронили, который крякнул. Жесткие дебаты были в Польше по этому поводу, достоин ли он, чтобы его там хоронили? Что он сделал помимо того, что наебнулся с самолета? Там известные личности Польши похоронены, короли, а Качинский… Очень спорный вопрос.

Мы в Праге были, в Дрездене, все очень классно и все очень понравилось. Мы своей компанией ездили, все зашибись.

З великою цікавістю прослухавши відповідь ставлю запитання, яке має надати вам змогу трохи відпочити, якщо ви звичайно заморилися:

- Как вы относитесь…

Юра не дає мені до кінця поставити запитання і швидко відповідає:

- К анальному сексу? Положительно. Давай дальше…

Двері підсобки відчиняються на цей раз це вокаліст місцевого гурту Yellow Pookie Dools Давід. Щось шепоче Юрі на вухо, але побачивши, що гурт трохи зайнятий: поспішаючи покидає приміщення.

Я знову намагаюся поставити запитання, яке має дати вам відпочити від цієї довгої розмови:

- Как вы относитесь к экономическим реформам Т. Рузвельта и как это можно спроецировать на нынешнее эконом. положение Украины?

Трубадур Павло збирається відповісти на це питання, його наміри серйозні: він дістає наступну сигарету, підпалює, починає курити і дає відповідь:

- Рузвельт вообще ярко вошел в историю Америки. Во-первых Рузвельт был трижды президентом США, что не каждому удавалось. В период депрессии Рузвельт очень грамотно подошел к проблеме…ни один чиновник в нашей стране и рядом не валялся с Рузвельтом. В этой системе все очень гнило.

Юра вирішує покінчити з цим питанням:

- Должны пройти года, поколения. – Навіть не знаю, що ще можна добавити від себе…

Раптово згадую то через, що ми тут зібралися – всеукраїнський тур К.О., що на жаль добігає свого логічного кінцю. Хіба вам не цікаво, що хлопці робитимуть після нього? Якщо цікаво, прошу – Юрій, соло:

- Вопервых - купить еще одну недвижимость. Ну хочеться мне в Ялте, в заповеднике построить коттеджик. И, конечно, машину поменять. У меня мотоциклы есть, вот машину хочу.

- Что больше предпочитаешь: машину или же мотык?

- Четыре колеса возят тело, а два колеса возят душу, понимаешь? Ты только вдумайся в это! Это народная байкерская пословица…

Лампа посеред одинокої стелі починає мерехтіти, тут ввечері завжди якісь проблеми з напругою. Атмосфера нагадує фільм жахів, з цими чуваками реально стрьомно базарити. Продовдую:

- Следующий вопрос из ряда “заезженых”…

І знову Юра мені не дає закінчити, він сьогодні надзвичайно моторний, може реально нюхнув чогось перед концертом, про “хфен” згадував…:

- Почему “Кожаный Олень“?

- Нет, чем занимаетесь помимо К.О.?

Женя довго не роздумує і відповідає одразу:

- Ананизмом.

Паша відповідає щиро та чесно, одночасно ховаючи другий недопалок в умивальнику:

- Я ком-директор компании которая занимается сахарным бизнесом.

Юра відповідає теж не менш чесно:

- Я работаю преподавателем в ПТУ. Моя цель – ПТУ-шные девушки, такие красные, с мастерками – женщины! Не педовки какие-то, а штукатурщицы третьего разряда, понимаешь? - Киваю головою, як я його розумію…

- Вспомнили учителей. Песни “Трудовик”, “Физрук” кем вдохновлялись? У вас Паша пишет тексты, к нему вопрос скорее.

Відповідає Паша, поезія – його стихія:

- На самом деле у нас были разные учителя физры и трудов, но мы выяснили, что такой типаж почти везде одинаковый. Мы создали собирательный образ. Конкретного нету, знаешь, Иван Петрович там… Я ориентировался на своих преподавателей, хотел как-бы…

- Раскрыть тему секса. – Нє, цей Юра реально чогось нанюхався!

- Анального… Нет. Раскрыть тему трудовиков и физруков и надеюсь, что получилось. – Мені здається, що в них це вийшло дуже вдало, сподіваюсь ви зі мною погодитеся.

- Хорошо, Юра, как ты и просил. Почему “Кожаный Олень“?

Ставив запитання Юрі, а відповідає Паша:

- Это все для раскрутки сайта. Словосочетание “Кожаный Олень” очень редко встречается. Если бы группа называлась “Кожаная куртка” и человек набрал бы в гугле “Кожаная куртка”, то оно бы выдало 47 сайтов, и наш сайт был бы на 47 месте. А слова Кожаный и Олень очень редко встречаются вместе и сразу – первое место.

На диктофоні залишається дуже мало плівки і я пропоную хлопцям на цій оптимістичній ноті, закінчувати. Я сподіваюся, що ви зробили правильні висновки з цього інтерв’ю і будете його використовувати виключно з добрими намірами.